Вірші вересневої ночі | Людмила Ромен

09.09.10
Цикл

1. Знімаєм яблука

Скінчилась спека, літо.
Вересень.
Стоять засонцені сади.
Знімаєм яблука* –
жариночки (востаннє?..).
Стук серцебиття.
Ось так удвох. (Ще вдвох!)
Мов не розкраяв навпіл коровай життя…
Засонцений день вересня.
Смак яблук соковитих,
скибок динь.
Душа скида листочки з пам’яті,
бруньки цілунків молоді,
Красива і висока!
З а й д а полоснула сад вогнем, як тать.
… Гаптую рядна із дощу,
прикрию плечі спалених садів.
Ховаєм яблука і погляди…
останні…
спільного буття…

22.45

Гілочка ялини

Часто сняться стежки –
від морозу срібляться, білесенькі.
Осипаєш свій сміх і сніжинки
з вершечка ялини,
Із шишками до ніг пада гілочка.
Щастя хвилини!..
Часто сняться стежки,
пам’ять й досі тобою теплесенька.
Дарував Шпилівський ліс мені
до весілля, ріднесенький.
…Обіперлась об вітер ялина:
– Хто винен?..
Хто винен?…
Хто ви-ин-нен?…
Сниться ліс… Я біжу…
Я гукаю тебе…
Лиш біль в серденьку.
Осипається сніг…
дикий сміх…
Ночі – очі совині…

00.10

О Зіронько, зігрій!

(Молитва)

Ти світи, ясна Зіронько,
із вечора до рання.
…Відігрій його серденько
снігом-холодом зранене*.

ОЗіронько! Зійшла. Привіт!
Світи, світи до рання,
Як в першу ніч світила щастям нам,
як я впіймала сина.
Свічею серце… жалить тіло.
Як втримать міць родини?..
Подай порадоньку
як виплекать синів і рід в коханні?
Молю: зігрій любов!
Нам небо – гострим Місяцем поранив.
Сказав: «Це час такий.
Це розчерк блискавиць».
Тим зняв провину?..
О Зіронько ясна, як серцю бути?
Скоро вже світання.
Рятуй мене!
Як б’ється в скронях кров гаряча,
обпіка судини…

01.32

Зими

(1984, 2009)

ТА зима рушником злюбним
руки нам перев’язала,
Біле сонечко щастя
змотала із нитки снігів.
Так казково було! – Ти…
(О ти!) – снігуром багрянів.
І зима (то був лютий!)
наре́чених в ліс загукала.
І гітара, й пісні!..
і біль-крик,
бо струна обірвалась,
Ти цілунком
моє
наполохане серце схопив!
…ЦЯ зима той рушник
лезом-словом твоїм
покремсала.
Згіркло щастя в сльозі…
Розпустилася нитка снігів…

02.30

Здвиження

Здвиження.
На сонці гріються кублом вужі.
Чверть століття були разом…
Зараз – з іншою.
Дай Бог щастя.
Хліба не черствого – пишного. Здвиження. Стою в саду і млію.
Пахощі жоржин.
Вересень. Дощу і листя вереск.
Сум. Чужі…
Вся розверзлась.
Дна чи дня шукаєш глибшого?
Здвиження.
Не розпізнав змію серед вужів.
Жаль. Бо що збереш – окрайці долі!
З іншою?!.

03.40

К А Р Б И

Здвиження – 14 вересня. Земля здвигається з Літа на Зиму. Проводи птахів до Вирію, молитви до Духів Предків, яким птахи передають звістку від живих родичів.
Остання копна з поля, птахи – у Вирій, плазуни – у Землю.

Не перелюбствуй!

Я – козачка твоя,
я – дружина твоя!
(З пісні)

Не перелюбствуй!
Вірність і любов – основа.
Дружину і козачку – зашпорами зрад.
На козаку нема знакУ.
Такий фасад.
Перед родиною порушив шлюбне слово.
Надійде час прозрінь,
мо’, спалахнеш любов’ю,
Морозом спалений, обнять захочеш сад.
Розверзнеш душу –
ржею з’їдена підкова…
І дні непрожиті разом – суха скора*.

04.50
09.09.10