Ми живемо в часи, коли все вже відкрито, коли новизна й оригінальність – рідкісні або майже нереальні явища. А в літературі давно вже «живуть» різні форми вірша, які колись хтось увів у контекст мистецтва.
Проте поети завжди в пошуку як нової форми, так і оригінальности змісту.
Переді мною коло ронделів.
«Що то таке? – спитає мене здивований читач. – Знаю про вінок сонетів. Про коло ронделів не чув». І матиме рацію, бо коло (за аналогією до вінка сонетів) ронделів – невідома форма в історії літератури.
Вінок сонетів винайдений в Італії в ХІІІ ст. Це досить складна поетична форма, яка потребує від автора найвищої майстерности. В українській літературі вінок сонетів – явище не нове. Ще Іван Головацький свого часу видав «Вінок русинам на обжинки», а на початку ХХ ст. цю форму використовували Михайло Жук та Аркадій Казка, а також неокласики.
Вінок сонетів – поетична форма, утворена з 15 сонетів, ланцюжок чотирнадцяти з яких побудований так, що останній рядок кожного сонета повторюється в першому наступного, а останній рядок 14 сонета повторює перший рядок першого. П’ятнадцятий сонет (магістральний сонет, магістрал, мадригал) складається з перших рядків попередніх 14 сонетів. Магістрал є тематичним і композиційним ключем (основою) вінка; як правило, його пишуть першим.
Чому я так багато розповідаю про вінок сонетів? Бо без розуміння, що таке вінок сонетів, нам складно буде зрозуміти, що то за така новітня форма – коло ронделів.
Ронде́ль – давньофранцузька віршова форма, яка набула поширення в новочасних європейських літературах. Рондель складається із тринадцяти рядків, містить обов’язкові римовані повтори з двох наскрізних рим. Цей вірш має три строфи (перша і друга – чотиривірші, третя – п’ятивірш).
Як бачимо, рондель відрізняється від сонета як кількістю рядків, так і кількістю й формою строф. Написати коло ронделів – справа нелегка.
Узагалі до форми ронделю в українській літературі зверталося не так багато поетів. І відрадно, що Людмила Ромен – поетеса із Сум, про творчість якої ми й будемо говорити, – узялася за створення цього вірша, а потім задумала створити коло ронделів – форму нову не лише для української, але й загалом для літератури.
Коло ронделів, за Людмилою Ромен, – це поетична форма, утворена із 14 класичних ронделів, ланцюжок тринадцяти з яких побудований так, що другий рядок кожного ронделя повторюється в першому рядку наступного, а в чотирнадцятому – перший рядок повторює другий рядок тринадцятого, а другий – перший рядок першого.
Новаторство Людмили Ромен у тому, що авторка пропонує нам абсолютно нову, оригінальну й цікаву поетичну форму, яка розширює горизонти й можливості української літератури й українського поетичного слова.
Коло ронделів Людмили Ромен має назву «З пракореня калини». І ця назва відбиває зміст поетичного циклу якнайповніше. Авторка присвячує свої ронделі рідному місту й зізнається в щирій любові до рідного краю, отчої землі та до світу. Для поетеси Україна – це земля, де «вісь – пракоренем калини». Цю землю Бог дав як Рай, тут «душа – як магма, на гаряче слово закипа». На цій землі, із цієї землі народжується лірична героїня:
У тій землі,
де вісь – пракоренем калини,
Зі жмені глини й сонця
серце зліплено мені.
О Великодній вік!
Час воскресіння яроднів!
Заджерелилися до вуст праслів глибини!Постала з крові й плоті.
Я – тепер л ю д и н а!
Сочасна із Творцем,
нерозділима вічно з ним.
У тій землі,
де вісь – пракоренем калини.
Зі жмені глини й сонця
серце зліплено мені.Із крижма розпов’юсь
онуками трьохсинно.
О мій Дажбоже!
Вповні духом вічної Весни,
Благословенням світлим
Ти мене не омини!
Медовосвічно возгорюся неодмінно
У тій землі,
де вісь – пракоренем калини.
Людмила Ромен – майстерна творкиня чудових і вдалих оказіоналізмів: яроднів, заджерелилися, сочасна, трисинно, медовосвічно, возгорюся, пракоренем, праслів, нестрими, сонцехвилею, Сонцебога.
Усе коло ронделів Людмили Ромен – це зразок поезії високого, урочистого звучання. Такого стилю надають віршам як різні художні засоби, так і емоційно та стилістично забарвлена лексика.
У цьому циклі поезій Людмила Ромен охоплює всю історію України, зачіпає болючі проблеми нашої ментальности й водночас оспівує велич і незборимість нашого народу.
Особливу увагу авторка приділяє проблемі Слова, яке народжується в душі народу й людини, «як магма», закипає; Слова, що є духом живим, що освячене на олтарі разом із мечами, якого бояться вороги, яке лягло в уста великого Тараса; Слова, що народжує пелюстку плоті – рідну землю; Слова вогненного, яким авторка гартує рядки своїх поезій.
У цих віршах сплелися давні язичницькі вірування українців, уявлення авторки про ці вірування та відгомін християнських мотивів.
Варто зазначити, що художнє оформлення збірки здійснив самобутній і талановитий художник Микола Самохін, який ілюстрував книжку перед самим своїм відходом у засвіти. Художник надзвичайно тонко відчув ідею збірки, образами, кольорами, сюжетами передав її дух і сенс. Ілюстрації М. Самохіна наповнені яскравими барвами, і це посилює емоційне сприйняття кола ронделів, додає оригінальности, візуальної насичености й підсилення слову. Як і в поезії Людмили Ромен, в ілюстраціях Миколи Самохіна постає віковічна історія України, її величні й трагічні сторінки.
Коло ронделів «З пракореня калини» є збіркою віршів, що цікаві не лише за формою, вони спонукають читача до роздумів, викликають асоціації й візії, дарують насолоду смакування словом, возвеличують дух і наповнюють серце неймовірно теплими й водночас піднесеними почуттями.
Ганна Арсенич-Баран,
голова Чернігівської обласної організації
Національної спілки письменників України,
завідувачка кафедри філологічних дисциплін та
методики їх викладання
Чернігівського обласного інституту
післядипломної педагогічної освіти
імені К. Д. Ушинського,
кандидат філологічних наук, доцент