Людмилі Ромен Спливу у спів – знов пустами піду. Як все мені образливо обридло! Було, здалося: допластавсь у рідне, Та
Мітка: похвала
На вістрі часу і поза часом
Слововилив Людмили Ромен Слово є Бог! – найтихіша молитва, Від першопредка ти мій оберіг Людмила Ромен Щастя – то «альфа
Ніжний романс
Ніжну-ніжну, як подих билини, Я хотів би вам пісню сплести Із проміння зорі, із ниток павутини, Яких людським очам не
«В журбі і радості завжди вуста вогненні»
Ми живемо в часи, коли все вже відкрито, коли новизна й оригінальність – рідкісні або майже нереальні явища. А в
Поетеса у свічаді нової книги
Пам’яті поета, людини, друга Анатолія Гризуна. Лауреат літературної премії ім. О.Олеся поетеса Людмила Ромен завершила 2010 рік зворушливим презентом для
«В долонях радощі і біль земні…»
Бути жінкою – важка доля. Бути жінкою-поетесою – відповідальне покликання. І чи можливо? Як у цьому світі, сповненому несправедливостей, болю,
