Lyudmila Romen | Людмила Ромен

На алеї Слави

Народила Мати сина – Українця! Янголятко колисала і ростила. Виріс. В світ широкий вольний відпустила. Та війна… А куля, може,

Чорнобривців насіяла мати, – Чорнобривці – синочки-сини… Поміж куль у горнилі війни Волонтери, бійці і солдати. День і ніч гради.

На сороковини Анатолія Гризуна Небо вкраїнське щоніч на колінах, Біля могилки припало, не спить, Молиться тихо, як батько, невтішно, Зорі

Несли любов. Хоч вже не рік весь схід – війна – Страшна абетка горя. Нас тривоги хрестять. В гарячім пеклі

Миколі Луківу А сонце Дажбоже по вічному колу*. Стоквіттям чи в снах, чи літах слово лунить, Бреде по життю щедрим

Об долю частіш набиваю я гулі. Веде хто зловтішну зі мною цю гру? Пробитися хочу – черствішає ґрунт. Напитися хочу