Виростають вірші-верби.
Видноколом, ген – вірші-тополі
П’ють слова з криниці неба,
Синь розхлюпують мені у долю.
Виплакались верби в віршах,
Висвітком у полі – Сонця вершник.
Голос солов’я все тихше.
Зорі сходять в сховок ночі – вершу.
Вигострився пагін вірша,
Слово Ора тягнеться все вище,
Та коріння грузне в біль ще…
Та у комин коми вітер свище…
06.09.21.