Повисла павутинка пам’яті посивілими полинами… Піймалась. Погойдуюсь, посивілою повнею… Переживаю пережите. Просіюю пройдене піском. Пожурилася піснею перелітних птахів. Прозріваю. Пробудилася
Мітка: печаль
На могилі кущ калини…
Твою сорочку білу одягла калина, Як молодість твоя, твоя весна. Цвіте! Віночки-очки – хмарок неба легкоплинні. В цей корінь, гілля
Ми – України Доля!
Ми – України Доля! Не поклін раба! Нам вирізаний, втоплений в крові Батурин Дав силу вигублених мужности надбать, В лиху
Весен ластів’ячі крила…
Верби як співучий крилас… Й. Дудка Весен ластів’ячі крила Крізь щедрівки – летом – звідусіль. Верби – камертонний крилас, Над
Ми – за Україну!
Дух України не убити! О земле, кратерами зрита, – Від бомб, снарядів, обстрілів із градів, Повзуть як зомбі злі, як
Весна під обстрілами…
Стояла я і слухала весну… Леся Українка …і мертвим, й ненародженим діткам в Україні сущій… Помріяла про Лесину весну. Весна
