У гаю калина – мов капличка…
М. Петренко.
У саду калина – мов капличка, –
Червоніє рясно в осені моїй.
Тут стою. Молюсь. Горю, як свічка…
Роки прожиті… – Реліктовий сувій.
Болі й радощі… Все перетерпло.
Сни – хрусткі.
П’ю день, немов сухе вино.
Та є в Світі щось, від чого тепло, –
Світовид – любові Сонця знамено!
Відганяю спогадів навалу…
Все в душі до туску й зойку крижане.
Ще цей дощ… на серце крапле жалем.
Йде калина з саду…
пригорнуть мене…