О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
І душу порятуй мені.
Василь Стус
Вінок волошково-сонячний
впав Василеві в волосся…
Влігся,
врісся вселюдською
вічною вдячністю,
всепам’яттю вкраїнського
всенародного витязя вимови.
Василечки впліталися
в велемудре, вільне всеслів’я –
виболене, вигострене,
вистраждане вкрай,
викохане вільнодумством
во врем’я визвольних воєн Вкраїни,
виголошене вустами
вкраїнця-патріота.
Версифікатор вкраїнської виразності,
виокремленості,
відстоював волю втраченої Вітчизни.
Волелюбна, вроджена,
висічнена Василева вдача –
виклик валуєвській владі.
Важко видихував вимордовування,
випробування:
віроломно веригами в’язали,
вкидали в в’язницю-табір,
вгинали, вигноювали
вірноленінці-великодержавці…
Вересень Василевим відлетом
відшурхотів…
відгукується…
Вернувся вселюдським вшануванням,
волошкою в вишитті
вселюбові вкраїнської…
19.10.22
Зі збіоки «Образи, обрАзи, образИ», 2023.