Полум'я

Я не лише слова!

За давніми віруваннями, Перун одного разу навесні розлускав два горішки: з одного потекла річка (дощ), а з другого горішка виривався вогонь ( блискавка); а від лущення стався ГРІМ.

Тихим сумом вітри шарудять на світанні.
Так рояльно у небі.
      Пташині ключі.
Цю печаль,
   ці вогні
      називаю коханням,
Я лечу раювать
      на твоєму плечі!

Тихо в Сумах.
   Надходить по клавішах небо.
Листопадно зліта оця музика днів.
Я не хочу в тобі відживати як-небудь,
Утопити зорю у холоднім вікні.

На цім ли́сті черленім бажання загадуй.
Я – задивлена в космос очей і зірок,
Мов язичниця, хочу узріти в свічаді
Таке тепле обличчя твоє.
      Тут, за крок.

На цю мрію я Долю собі запліднила.
Щасливію щавлями.
      Я – ніч громова!

Я не хочу як-небудь. –
      А – вповні, стосило!
Я – не лише слова!
   Я – вогонь!
      Я – жива!

Зі збірки-волхвеми «Грім» (2006)

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *