Людмила Ромен фото

Небесний дощ

За давніми віруваннями, Перун одного разу навесні розлускав два горішки: з одного потекла річка (дощ)…

А дощ з небес!
   При сонці дощ –
бурхливе море слів, –
росте мелодій сад.
Бери,
   смакуй
      любистки незабуті.
Цей Світ любив мене!
Цей Світ любив!
Він вирізнив мене
від Вір,
   від звіра
      і від люті!

А дощ – по саме серце трав! –
бурхливе море мрій:
русалки,
   риби тут,
птахи,
   пелюстки,
      весла в круговерті.
Вже не забути! Ні!
Вже – не забуть!
Він вистраждав в мені
цілунки ці, –
   як вік, затерплі!

А дощ – краплинні гами рос,
бурхливе море днів!
Не потонути в нім!
Весло
   дало життя –
      Вербі початок.
На зорях – первоцвіт!
О, не топчіть!
Не рвіть його, не рвіть!
Нам знов дано –
   любить!
      Крилато!

А дощ – цілюща ніч –
бурхливе море снів.
Початок рук твоїх
нашелестів
   прекрасну пісню Жінці.
Твій Бог створив мене!
Твій Бог створив!
Він вимісив мене
з землі
   та вітру
      в сонячній колисці!

Зі збірки-волхвеми «Грім» (2006)

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *