Вірую

Від туги

Диптих

I.

П’ю цвіт, як сніг.
    Вітри і день холодний.
Іди, цілуй, як лід, сю Бабу кам’яну.
Зболіле серце вже тобі не розімкнуть.
Тобі далека і чужа сьогодні?

Ці вірші-продихи… залоскотали,
Немов русалки, звабили на дно?
А на поверхні –
   піниться, кипить вино,
Святі вогні порозкладав Купайло!

В сльозі кричить мить щастя.
      Се багаття
Нам не чуже!
   Над хвилями ріки
Горять на вітрові начеплені вінки,
Сорочка дуба і лілей латаття;

Зелене тіло трав, Дощів покоси,
Зелені смутки і зелені голоси.
Вуста гарячі,
   наче вина,
      піднеси –
І я з Зірок зберу цілющі роси!

II.

Була тобі, тобою я щаслива.
О яворе, чому сопілки мовчазні?
Для них я сіяла у Всесвіті пісні…
Вросло в плече крило сліпе та сиве.

Дороги –
   шаблі, сховані за снами.
Замало відаю, хоч відьмою зовуть.
Була весна.
   Не нам, – лиш в радість солов’ю.
Так нарізно ТриСвіт буя між нами.

Заквітла вся.
   Та пізній цвіт холоне.
Зігрій в долонях сонця
      Жінку цю хмільну!
Топтать не хочеш Зір?
   Топчи траву!
      Земну!
А в небі сходить вже Сльоза…
      солона.


КАРБИ

* Ідеалом людства є гармонійна людина, її гармонійний зв’язок з навколишнім Світом. А Світ, як ми знаємо, має триєдину структуру. В  такій ситуації триєдиний Світ визначає і структуру людини як триєдину. Треба дати своїй свідомості можливість перебороти «комплекс двостатевості» і, врешті, осмислити, що нема майбутнього без розуміння трисутнього начала Всього у Всьому.

Зі збірки-волхвеми «ГРІМ» (2006).

Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.