Світи, моє Світло, світи у Світи! Світи на всі долі далекі й близькі. Світи і запалюй ген, зорі вночі, у
Мітка: сонце
Загусла тиша…
Загусла тиша… Сніг на підвіконні мовчить збіліло, зимно так мовчить. Снуються вірші давні доіконні. Душа зболіла. Морозко вночі. Стаю словами.
Прилинь, мила пташечко
Прилинь, о мила пташечко моя. Чому ти сумом тулишся до мене? Глянь: у квітках навколо Світ зелений, І день прийшов
Жовтень
Тріолет Живе жало журби, Життя жбурля жаринки. Жалоба жриці-жінки. Жнива жалів, журби. Жахтіє жар жар-птиць, Жертовний жест жоржинки. Живе жало
Я в місті без тебе…
Сонце вечірнє відднювало, відцілувало, відпестило пелюстки вуст. Сутінки притлумлюють шум вулиць, розмивають обриси будинків, риси чужих облич, смак поглядів. Червоним
Видноколи
Видноколи. Вітри верховодять. Велич Всесвіту вільно вдихаю. Ввись – веселики. Виграйком Верби Виполіскують віття у водах. Виростає вісниця-веселка – Возсіяла.
