сонце | Людмила Ромен

Усміхнись!

Усміхнись! І теплом запульсують у серці кровинки, І в душі спляче сонечко збудить свої промінці. Залоскочеться день. І метеликом сяде

У світі світлом дихати й любити, Торкнутись пальцями душі Отця яснот, Між хмар життя проміння Сонця пити, І Світу чашу

Триптих I. Конюшина Набубнявіла тиша моєю сльозою. О тишо, не плач… Конюшина рожеву голівку поклала мені на долоню. Притулю до

І юність з обрію, як сонце, спогадом зійшла. Від білих тіл русалок ночі білі над Сулою, Утоплені у Місячні мелодії

Диптих І. Так пахне червень: трави, смугами покоси, Сріблясті риби хмар пірнають в голубінь. О літечко… Яке кохання? –

Я бриню тобі трепетно. Я – перепілочка, Переповнена щастям і сонцем заллята, Мерехчу вся в обіймах твоїх на крилятах. Ти