Волхвині-лебеді

В білолебединій безмірі світу

Людмилі Ромен, котра обрала своєю музою берегиню прадавніх витоків нашої духовності, що тримають нерозривний зв’язок людини, природи і космосу як єдиного цілого Всесвіту, подарованого нам Творцем.

У всесвіті, у безмірі верховній
Боги велять громами, греблі рвуть.
Волхвине, ти відкрила світ духовний,
Де правіки вдивляються в майбуть.
Хай істину пізнати допоможе нам
Перо вогненне і рука Дажбожова.

Неначе блискавиця, Лебідь білий
Вража стрілою чорнокрилу злість.
Це чисте слово вічний герць відбило,
Як срібне плесо голубих криниць.
Рядки палають, мов квітують вишнями,
Пелюститься в словах любов Всевишняя.

Два лебеді – два вічні антиподи,
Перо між ними пронесло межу,
Ту, яка правду розділя і лжу
На два світи – неволі і свободи.
Жахнулись крил, що лебедино злинули,
Трясовини змієголові звивини.

Людмило, твої вірші – меч любові.
Ти – амазока і цариця теж.
Не погасає вивогнене слово
В коханні як життєва безбереж.
Схиляють колос на волошку віями
Осонценого літа ніжні вияви.

Поезія ж любові – люду мила,
Прихід її до нас благословен.
Ти справді та, чиє ім’я Людмила
І нас любов’ю тою полонила,
Де в серці Україна і Ромен.
Твої слова зійдуть, як зерна злакові.
Бо в них любові щонайперша заповідь.

Андрій КУБАХ

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *