Поетична збірка "Грім"

Земним жити й зоряним снити

Післямова до презентації збірки поезій «Грім» та з нагоди ювілею нашої талановитої землячки.

Нелегко земним жити, а зоряним снити. Ніби все просто – без патетики, книжковості, але ж як дзвінко, влучно, тонко, як болісно, з якою вірою в силу слова дивосвітнього виписано кожну думку, кожен рядок. І якщо в читача такий же надмір почуттів, то йому дуже легко матеріалізувати химерні світи поезії у своїй уяві та скуштувати присмак тривожної осені, залишки розталого сонця, мелодію ще не зрізаної гілки, побачити обпалені крила птаха, який хоче й буде літати, бо «Горить душа! Бо вірить у Любов як магію земного щастя».

Одні читачі (яким взагалі не варто читати вірші) почуваються ніби обдуреними, інші – вдячними, захопленими, бо їм нічого не говорять прямо, не наполягають на канонах, не обмежують, не дають готової форми життєвчування, а лише відкривають завісу безкінечного… Метафора за метафорою, так реалізується невисловлена підказка: ні, це – зовсім не про це, це – про інше.

«Грім» уособлює мистецький дух, він, як малярський чи фортепіанний етюд, художньо всемогутній. І це не дивно, адже авторка – музикант, композитор. Збірка вимагає прочитання, перечитування, передумування. Кожним із нас осібно. Адже авторка теж Особа, Особистість.

Аудиторія на презентації в Ромні дихала єдиним дихом захоплення, щирості, комунікативної адекватності, бо в слухачах звучала трагедія актуальності висловлених у «Громі» почуттів (хоч ніколи й не можна до кінця висловитися чи бути остаточно зрозумілим хоча б для самого себе).

Тексти Людмили Ромен є радше елементом духовного культу, ніж поезією звичних зразків. Число зір безкінечне, а їх обчислення – справа безнадійна й суперечить здоровому глузду, як будь-яке намагання зафіксувати певну логіку, закономірність, закодованість життєпису автора у творі. У тім-то й річ, що розгадки не знайдемо, бо за натхненними, мудрими, вистражданими рядками стоїть одне – бажання подолати розпачливий хаос життя, убивчу невідворотність приписів здорового глузду, аби мені (чи вам) здалося, що це сказано про мене, про мій  стан життєвідчуттів. «Горить душа», бо бажає неможливого:

Любити свято, щедро,
жертвенно, без каяття.

 Людмила Ромен математично точна у формовиборі, надвибаглива в ритмомелодиці. Вона відмежовує своє поезописьмо від натяку на розчуленість жіночого єства. Зрештою, чим у цім світі розчулюватися, розчаровуватися? Цей світ треба пережити…

Співрозмовників у Вас, Людмило, не одиниці, бо Слово не одягнене у ваблячу око біжутерію, без макіяжних хитрощів – відверте, метафорично точне, влучне, як «Грім»!

Тільки неспокійний читач переконаний – вірші творять не задля слави, а задля спасіння себе самого – тільки такий зрозуміє внутрішній неспокій авторки.

Найглибшим змістом наших духовних еволюцій лишається пошук світоглядного фундаменту. І поки суспільна думка веде пошук, громада робить свій вибір. Шлях вибору лежить через минуле – не збезчещене, не зруйноване, а успадковане, вивчене, усвідомлене. Тексти збірки становлять послідовний виклад доволі цілісної системи метафізичних уявлень. Світ в інтерпретації авторки має поділ на дійсне вічне буття і тлінну, ілюзорну дійсність.

Звісно, ці коментарі є особистісними й можуть викликати заперечення. Але комунікація вже відбулася. І я в захопленні від особистої відваги людини, що самотужки вирушила на вогні світових істин:

Що осуд нам юрби!? Кохай!
Така прелюдія!
Люби – не відлюби!

Поетика збірки вражає інтонаціями, слововжитком, поєднанням різної техніки віршування. Тексти Людмили Ромен цінні досвідом переживань, яких слідом за поеткою набуває читач.

І якщо в кого камертон внутрішніх почуттів приспаний або замулений, читайте «Грім». Щоправда, вирушаючи в таку подорож, прихопіть із собою інтелектуальні, емоційні, духовні амуніції, щоб було комфортно на просторах власної душі. А якщо забракне снаги, то хай допоможуть у поетичній екскурсії «Карби», споряджені авторкою для інформаційно зголоднілого читача.

Презентація «Грому» в Ромні – то нектар літа, то дощовиця, то справжній гнів Перуна, бо таки гриміло того дня, аби ромен-цвіт омився чистою водою рідної землі, щоб квітнув новими римами талант Людмили Ромен, нашої землячки, повінчаної з цим краєм довічною спрагою любові:

Я ж – грім!
ірву мовчань мости!

2009 р.

Тамара МАРЧЕНКО,
заслужений вчитель України, поетеса,
с. Пустовійтівка, Роменського району

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *