містика | Людмила Ромен

Гроза

Гроза… А душі з Богом знов не говіркі. В природі ґвалт. Землі і неба протиріччя. Жбурляє вітер хвищу прямо ув

Яка рожева ніжність квітувань півонії! Черпа натхнення днина, і душа вбира красу. Між пелюстками, як перлинки, сховано росу, І руки

Серед цієї музики прозорої беріз Знайду тебе, мій невблаганний і жорстокий, І кину день до ніг, від розпачу глибокий. Ти

Наче благовіст – Сонця схід. Божиться День! – Світло ронить. Перейде Коло Місяця в безліч нам сонячних кіл! Плівку болю

Ще Всесвіт виношує в лоні Слова. Я буду щаслива прийняти пологи, Ввібрати всі радощі, болі й тривоги. Ще Всесвіт виношує

Гаснуть лип лампади у туманах сивих… Дощ чаклує: ось і трунок – келих снів. Долюби! Схмелій від солоду вишнівок, Розчинись!