Осінній сум

Сім самотностей осінніх

Осінні варіації (цикл)
За Ліною Костенко

1.

Сумний мій день… Без сонця.
        Сум на струнах.
В прощальний крик вхопився вітер. – Лунить.
Подав мені дощів холодні вина.
Душа впилася… Де, кого провина?
Без сина день… й без тебе день сніг суне.
В осінні письмена вкарбуюсь. – Руни.
Попід вікном вік скоротаєш тінню…
Кленовий лист услід – як сон осінній.

2.

Твій безосонний день як сон – безсонний.
Мій силует в очах – тепло іконне.
Картини спогадів нічим не стерти.
Волів би змити їх? Спалить? Нестерпно

Душі в пустелі рік сухих, безмовних…
– О де ж мій сон?!. –
       О ласко днів! О сон мій!
Вже падолист… Хапаємось по смерті.
Палає скалка у душі затерплій.

3.

Осінній час…
       Премудрий час терпіння.
Барв золотих хлюпнув нам скрізь. Промінно.
Співа душа.
       Молитви глас, молитви –
Живий іконостас – природи витвір.

Світ павутиночки снує. Спасіння.
Вкриває землю лист, а скроні – іній.
В зіницях обрій здаленів і вицвів…
Не пам’ятаю вже… ти став безлицим.

4.

Осінній день осінніх нас осінить.
Тепло очей твоїх цей дощ підсинить.
А він тече крізь нас. Він невловимий.
Йдем порізно (чому?) на берег зимний.

Осінній день… О день! Душа гостинна,
Та за вікном лиш вітру голосіння…
Чекає осінь за любов калиму,
Й сама мені вломила гілочку калини.

5.

Осінній щем…
   Ми в осінь йдем… Так щемно.
В димах осінніх день згасає. Темно.
Перепливу тебе-ріку вустами.
Свіча горить. Свіча пала! – та сама.

А ти у ніч котився пріч. Ми ж – кревні!
Зайняти ревно місяць гнавсь. Даремно.
Ця осінь в унісон як сон – між нами.
Осінній дощ постукав… зник дворами.

6.

Самотня ніч… холодна ніч, вохриста.
Свіча. Молитва. Спомин. Сльози чисті.
Сама собі. Самотність тихо скимлить.
Я човен без весла в час передзим’я.

Утяв наш день – пору краси барвисту,
Не солов’ї весни – осінній свист твій.
Прийшли сади погрітися, аж сині.
Самотня ніч… і я – свіча осіння.

7.

Осінній сум. Осінні Суми. Сумно.
Маліє день. Вітрів холодні сурми.
Твій силует тепліється осінній.
Іще люблю… Невже люблю?.. Осино.

Осанна осені. Ескіз. Парсуни.
Я жовтолисто мерехчу. Не всує.
Не все в житті, як осінь ця, проминне.
Любов зажди є серцю воскресіння!

20.12.15

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *