Розмотую тисячоліть сакральне полотно,
Збудивсь ПеРУН
і покотились громоГласні луни,
Хмарки в грозу відсвічують,
мов золоте РУНо,
Та я ловлю із мигавиць лиш золотії РУНи.
Розверзся Час:
Всевишній вишні стиглі вишива,
В Трипільських глеках повінь:
розлились Молочні ріки.
Гойдає Бог колиски
яко човники-Слова,
І ми, наРОДжені, приречені РОДить навіки.
О так, родить душею непорочною Світи,
Щоб молодильні яблука в’язалися у травні,
Щоб сам Святий Господь
із піднебесь хотів зійти
І наректи народом Божим
душі ПРАВоСлавні!
Бо в серці – маєм той Вогонь Перунів,
що завжди живий!
Святую ВіРу в те:
ніщо живе не помирає.
Росту раїно із пісень цілющих –
в Лесиній траві,
Я Україну нарікаю тихим милим РАєм!
25.02.12