На поцілунки квітень зголоднів,
І сік беріз – жагою квітню в груди,
І вітер, мов коханий, підступа
До голих пліч ВЕРби так тихо й сумно.
І я заходжу в хвилі мовчазні
Твого тепла – далекого й гіркого, –
Там дні і сни все вересень гойда,
Розлуки мить сповзає, ніби втома.
Розлуки мить…
Чи цілий світ розлук?!
В твоїх очах свої згубила ночі,
І спів завмер.
Заціпенів…
Не в лад
Із серцем промені пульсують сонця;
І проростає тиша холодком,
І диво-тінь твоя до мене руки
Зі сну нічного ніжно простяга,
І квітень – розквіта для п о ц і л у н к у.
1992 р.