Християнство

Ми – православні!

Триптих

За те, що сонце забули,
За те, що серце забили.
Олекса Стефанович

1.

Осонцена душе, осяяна зернино,
Засіяна Творцем в чорнозем України,
Чіплялась цупко ти землі впродовж віків
Корінням.
   А сама – на крилах вітряків.

Сміялась, загравала радо промінцями,
Ласкавилась в блакитті неба пагінця́ми,
Трудилася, тягла у полі лемеші,
Пісні во славу воздавала і вірші.

У круговерті часопливу роздобріла, –
Не зчулася:
   підступний ворог…
      важко… брила.
Надпивши сонце,
   в горлі тьохка соловей,
І невтямки,
   що тьма в тобі, олжа живе.

Вже не Солонце* Суще,
   а лиш сонце сходить,
Відхрещено, питається: якого роду?
Вся позолота зі звороту – чорнота.
Регоче змій.
   Ковтнули регіт злий вуста.

Тисячоліття не жили – в собі карались.
Гріхопадінню віддались, сліпці, помалу, –
І тупимо об чужовір’я світлий зір,
Не образ Божий у душі, – а хижий звір

Шкребе, дере.
   Волаємо: за що ж ці рани? –
Бо лживого пустили в дім,
   він світ нам гранить.
І в’язнуть ноги. Заповза ув очі дим,
І суне,
   суне хмара на осонний дім…

2.

Ми в небі Сонце забили навхрест,
А на землі – розп’яли Іісуса.
Віровідступництво?
   Часу протест?
Душу і Слово трясуть землетруси.

Людству на плечі звалились небес
Хмари пустельні, важкі, мов з граніту.
Чи уздримо ми Того, Хто воскрес?!! –
Хто возлюбив нас,
   намислив у світі!?

В образі Божім затемнили дух,
Самі себе посадили за ґрати.
Скільки тепер треба сили й потуг
Смертію смерть щоб сьогодні долати?!

Дателю благ, всіх щедрот і добра,
Я восхваляю Тебе!
   Блисни, ся́йни!
Кришаться мури.
   Сповзає гора.
Зцілимо душі.
   Ми є – ПравоСлавні!

3.

Коли ж між нами Він возста,
Коли свою ми душу двигнем?
Коли воскреслого воздвигнем,
А не нахресного Христа?
Коли здіймем Його з хреста?

Олекса Стефанович

Розумне слово завжди знайде свою ціль
(Рекли волхви і мудреці, й поети),
Великомучеників крик і ґвалт, і біль,
Бо за Христові муки легко вмерти.

Але ж не муками осяяв Він нам світ?! –
А в о с к р е с і н н я м Духу возсіяв нам!
Любити вічно Суще дав в серця завіт,
Він вивільнив нам путь!
   Не розіп’яв нас!

Нам днина возстає – синь Сонцем золота! –
А ми живем, розп’ятієм добиті.
Коли ж, коли здіймем Його й себе з хреста,
Пізнаєм Слово доглибинно літер?

Душе, до Світла спрагла, чом ячиш,
Немов віконниці, навхрест забиті?
Нахресного відкинь (мить смерті!),
   як фетиш.
Коли Воскреслого воздвигнемо у світі?!


* СОЛОНЦЕ (СОЛНЦЕ). СОЛО+ЛОНО, (авт.)  sol (лат.) сонце, solus (лат) тільки один, соло. Сонце – небесне тіло (одне), навколо якого обертаються планети. СОНМ – велика кількість. Звідси: солонка, посолонь (за рухом сонця), солярій, солонечник (польова квітка з жовтими квітами).

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *