Сльозиться день. Сніжить дощем,
Притрусить плечі сніг печалі…
Це Світу слів сивинний щем
Розкришить звуки криг – коралі…
На грудях – холодить разок.
У грудях вся душа – затерпла…
Як снігуриці дикий зойк! –
Ти – міт! Ти – міт в чужім вертепі!
Твій силует… між крапель дня…
І руки – крила, а чи весла
Назустріч підіймають з дна
Ескіз вчорашніх хибних креслень.
Ну й що – відлига, мокрий сніг.
Ну й що, що важко мокрим крилам.
Любов дана вовік мені!
Її хто може пересилить?!.
27.01.21