Триптих
П. К.
І.
Сьогодні липень.
Доцвітають липи.
Стікає небо синьооко в сокирки,
А я зустріла Вас, о друже мій Пилипе,
Кипить минуле гаряче в майбуть віків..
Не хрест, – бандуру сиву за плечима
Несли, мов камінь-долю Ви до Калниша.
Повстала кров бунтуюче, неопалимо,
І кликала Січі розтерзана душа.
Зустрілись очі –
вибухово,
ніжно,
біло, –
Стихій вогню й води – грозово у мені!
Перев’язало руки, голос, тіло.
Запахло сонцем так у Спасівськім вині!
Як святолипно!
Цих хвилин замало!
Це серця купіль!
Так медами розлилось!
На струнах вітру піснею стікала, –
Покинули Ви Пустовійтівське село.
І стало – пусто…
В небі чорнохмарім
Стогнав Перун.
Громи кричали звідусіль.
Такі дощі сипнуло вогнекарі…
Погасли лики лип.
В душі – густішав біль.
12.07.2003
ІІ.
На «Калнишеву раду!» – кличе Україна,
Отут – і сонцелюбний і хрещений мир.
Понад усе у світі – Рід і Батьківщина,
Понад життя саме є лише Волі вир!
Як святолипно!
На Петра і Павла
Високозлето серцю, – струменить душа!
Живая дума – слава залунала,
Тут, в Пустовійтівці, коріння Калниша!
Не посрамімось!
Ще злетим орлино!
Підіймемо калину в полі у цвіту!
Була і є – козацька Україна!
Гей, сурмачу,
сурми на справу цю святу!
ІІІ.
Петру Калнишевському
Козацьке свято!
Думами дзвенять бандури.
Змішалися пісні і люди.
День який!
Сьогодні все Посулля і гуде, й вирує:
Від Пустовійтівки луна – до Соловків!
Про Калниша співають.
Не пісні, а – сльози.
В холодній ямі, – друг камінню і щурам:
В гнилій, пліснявій тиші
чи гострив ти розум? –
В ім’я Христа здались на милість ворогам!
Чи вимолив ти гіркоту свою помилки?
Чи викупив мить слабодухості в собі
Тяжкими муками?..
І ллється мед-горілка
Опісля ходу хресного.
Хрещатий біль.
Вертає правду нам гірку про зраду-змову
Дух Калниша
як карб скривавлених віків!
Сурмить сурмач під стяги малинові,
Країна спрагла вся на нових козаків.
14.07.06