До 140-річчя Лесі Українки
Ім’я Лесі Українки гідно увічнене на теренах Сумщини не лише як класика, що збагатила і українську літературу і здобула світове визнання, а й людини, доля якої переплелася з цим краєм.
Пломенисте слово, вогонь пісень славетної поетеси, мужньої доньки України, чиє ім’я прибрала собі Леся Українка, вплелися у веселий травневий сонце грай, сповнили своїм духом одну з кращих околиць Сум – селище Косівщина.
Саме сюди, у Косівщину, у травні далекого 1889 року вісімнадцятирічну тяжко хвору Лесю привезла мати поетеси Олена Пчілка на лікування до народної цілительки Парасковії Назарівни Богуш. Її вміння лікувати людей було відоме не лише в країні, але і поза її межами. Залишилися спогади самої Лесі в листах, де вона пише, що лікування в Косівщині схоже на лікування в Криму, тільки в Криму ванни гріються на сонці, а в баби Параски за сонце править піч. Витримувати процедури народної лікарки було нелегко. Була неймовірна спека. Довго витримувати її було неможливо. Треба мати душевну стійкість. Баба Параска до пацієнтів ставилась суворо та строго. Пізніше Леся згадувала про Парасковію Назарівну, «яка вона була поважна, шанована, сувора та строга по відношенню до хворих, і як вони боялися її та слухалися», що народна цілителька не брала ні з кого ні копійки, а платили їй – хто чим міг.
Цілий місяць провела на лікуванні Леся Українка у П.Н. Богуш. Наслідки лікування були дуже вдалі – поетеса перший раз у житті помітно поправилась, та й з ногою їй стало краще, вона вже сама могла одягати панчохи та черевики, чого не могла робити раніше. Свої щирі враження Лесі Українки від перебування в Косівщині у П.Н. Богуш, від побаченого селянського життя та побуту знайшли відображення в нарисі «Весняні співи», написаному 1 грудня 1889 року вже на Волині.
Лариса Петрівна Косач… Косач і Косівщина… Бачимо спільнокореневе. Чи не тому так прийшлася до помочі енергетика Косівщинської землі, її лікарських трав, весняного чистого повітря, сонечка, доброго душевного слова цілительки.
40 років тому, саме в день 100-ого ювілею Поетеси, 1971 року був започаткований музей Лесі Українки в місцевій школі, яка носить її ім’я, який в 2004 році став «народним» і увійшов у четвірку кращих музеїв України.
Тут панує домашній затишок, який нагадує стару селянську оселю, де владарює щира, дбайлива турботлива господиня Ніна Михайлівна Тищенко. До речі, багато зробила для музею його перший директор Галина Петрівна Лебідь, яка вже відійшла у Вічність, але залишила по собі добру пам’ять. Сама ж Ніна Михайлівна Тищенко 25 років пропрацювала директором Косівщинської ЗОШ і водночас вчителькою української мови та літератури. Починалося все з кількох експонатів. Сьогодні ж – такому музею може позаздрити навіть столичний, адже Ніна Михайлівна зібрала такі документи та речі, яких ніде немає. Горщик, пляшка, в якій – два сантиметри – товщина скла, і в якій бабця Параска заварювала ліки для хворих, ночви, які і досі, здається, пахнуть травами з заплавних рослин (саме в таких відварах народна цілителька парила немічних пацієнтів).
У Косівщині ім’я Лесі Українки звучить у кожного на вустах, адже перша вулиця села носить ім’я поетеси, в центрі – пам’ятник великій донці України – співцеві Досвітніх Вогнів, а навколо – шумлять зеленим листом та палахкотять травневими свічками каштани – це парк Лесі Українки.
Десять років поспіль Косівщина радо вітає гостей на культурно-мистецьких святах до річниці перебування тут Лесі Українки.
«Весняні співи» і цього року розпочалися саме урочистим мітингом біля пам’ятника великій доньці українського народу. Відкривали мітинг начальник Сумського районного відділу культури Холодьон Юрій Миколайович, директор народного музею ім..Лесі Українки Тищенко Ніна Михайлівна, представники селищної ради, представники рійного відділу освіти, письменники, музичний колектив Вищого училища мистецтв та культури ім..Д.Бортнянського.
Літературно-мистецьке свято з нагоди ювілею Поетеси та 40-річчя заснування музею ім. Лесі Українки відбулося в стінах школи ім. Лесі Українки. Зі словами привітання виступили письменники: голова Сумської організації НСПУ Олександр Вертіль, його заступник Людмила Ромен, Анатолій Гризун, Петро Нестеренко. Лунали поезія поетеси, пісні на її слова у виконанні вокальних колективів філармонії («Лада») та училища, Косівщинської школи мистецтв, окремих солістів.
Музично-драматичну композицію «Кохання вічне й молоде» показали аматори сцени та художньої самодіяльності Косівщинського БК. Постали перед глядачами як живі Леся, роль якої талановито зіграла Оксана Горова, Олена Пчілка, Сергій Мержинський. Декорації на сцені відбивали той побут і колорит, притаманний часу початку ХХ ст.. На свято зійшлося все село: від малого до великого. Бурхливими оплесками вітали кожне дійство на сцені. Леся була близька і зрозуміла кожній людині.
Її творчість викликає живе, трепетне захоплення і співпереживання у серцях і наших душах. Її життєвий подвиг високого духу, жаги до життя, величі кохання якої є орієнтиром на горизонті для всіх нас і для нашої України! Її ім’я у світі буде жити, доки на мапі світу буде наша держава Україна!
Поетеса писала: «…Я маю в серці те, що не вмирає!»
Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.
Горить ЦЕЙ ВОГОНЬ і не згасає!
Людмила Ромен,
відповідальний секретар Сумської організації НСПУ