Сонце вечірнє відднювало,
відцілувало, відпестило пелюстки вуст.
Сутінки притлумлюють шум вулиць,
розмивають обриси будинків,
риси чужих облич, смак поглядів.
Червоним птахом б’ється крайнеба…
Я в місті – без тебе.
Тіні неслухняні, ковзають по стінах,
стрибають, бавляться сірістю кольорів.
Спогади, на пуантах – шипами – ой!..
Листя під снігами нашіптує сон
(воно, як і ти, досі любить мене!).
Змикає сонно повіки крайнебо.
Я в місті – без тебе.
Блимають радісно ліхтарі,
немов немовлята в пелені темряви.
Згортається у сувій (іще один!),
дрібно списаним аркушем, день.
Як довго живуть,
перешіптуються архіви!?
Нерозумним пташам під крилами неба
Я в місті без тебе…
Зі збірки «Чорнобривці на снігу» (2019).