Цикл
1.
Світлотінь самотності
смичком смикала
струни-спалахи свічі.
Світлини сум’яття стозорились.
Стікала, сходила слюгою…
Сторожко стрічав сховок себе…
Споночіло…
2.
Самотність скручувала спіраллю
сильно, страшно…
Сповнювалася стражданням,
сама себе страчувала…
Садомазохізм?..
Скерцо скребло серце…
Серцевина – світлотінь.
Сама собі своя…
3.
Срібна струна самотності
струмом сягає стратосфери.
Стихія самотності…
Сфорцандо!
Сивію…
4.
Самотність – стокрила, сунула…
Сон спливав схвильованою Сулою…
Суми сумували.
СумАх святочно смакував
стигле Сонце,
світився семибарвно.
Соборна спливала
суриком суму,
синовими слідами…
Ступаю спогадом…
скучила, синочку…
скубу себе споминами…
стаю святими словами…
5.
Стома саду – скаламучений
спогад-спалах…
Стоїть сухий сніп Сонця.
Скошене сьогодення…
Ступаю стернею серпня,
смертельна самотність…
Сон?..
Сльозиться…
Скрапує сум…
Спалахує сніп…
6. Самотність – стужа?..
Спитай себе:
самотність – стужа?..
Стужавілою свічкою скрапувати –
се спалювати себе,
скривджувати свою суть..
Самотність –
сльозоточиві стигми серця…
Сіпаються стриножені слова…
спіймалась самотністю…
7. Стояла Сонцестоянням
Стояла Сонцестоянням,
соковитим Сонцем…
Скільки століть
схоплюватись світанками
сіяти сім’ї Світлодайність,
сплітати сховок спокою,
свято суголосся серця!?.
Святкувала створення сім’ї,
сторожувала свіжі сходи,
світилась – світився сніг,
стелився серпанком…
стався – серпом..
стернею…
Стожильна?..
сьогодні – стожально…
8.
Сила свідомості скривдженої –
схололе скло…
справедливо споглядає
сліпне…
скришилася…
стримую сплячий смерч…
ступаю скрипучим снігоцвітом…
снуються самотні сни…
9.
Скрадливим словом-стернею
сколола собі серце…
Скривдив.
Сльозою склю свій світ…
Спливаю сонатами, сонетами…
струнами суму…
скрикую снами…
10.
Скрикнули сходи,
скривджене скрикнуло серце.
Струсив самотню старість…
Стоока свіча скрапує,
сльозою спікає…
Сонце спогляне – схоплюсь,
смак свіжості.
Стаю сильнішою…
27.11.22
Зі збірки «Образи, обрАзи, образИ», 2023.