Зажурилась. Сни зникають.
Ранок. Я – сама
Зимувала і зимую… Січень навіває
Заметіль на долю…
Літечко, хоч не дурмань,
Зеленню і сонечком сповий у ріднім краї.
Засміялось Сонце – поцілунок на вікні –
Зігрівайсь, дитино.
Колом час іде, все гранить:
Заспів, приспів…
ластівка торкне крилом весни,
Затріпоче звуками душа фортепіанна.
Злототкане Сонце крізь шибки –
Любові лик,
Зачудовано дивлюсь:
тумани – день вчорашній.
Затепліло серце: тато, мама звіддалік
Заціловують.
За все у Світі я вам вдячна:
За життя дароване, за гени, за талант,
За труди тяжкі
(не раз вмивалася сльозами),
Знали, мабуть, що чека,
щоб винести змогла.
Зарубками бралася душа…
а ще – Словами! –
Змокнуть в ранах –
проступають кревні на папір,
Зернятка любові колосяться.
Віда янгол:
Зустрічаю часто леза гострені рапір,
Злі серця, Світ завжди
поверта все бумерангом…
Заповідне: в чесності усе й себе тримай,
Згубиш, заблукаєш –
не клади путь манівцями.
…Злегка сум:
кохання обійшло мене. Сама.
Запитай, скажу однак:
життя люблю нестямно.
28.01.23