… ми ж не самотні: адже я і ти – нас двоє, Місяцю. В. Коломієць. Я притулюся до плеча верби
Мітка: самотність
Зажурилась
Зажурилась. Сни зникають. Ранок. Я – сама Зимувала і зимую… Січень навіває Заметіль на долю… Літечко, хоч не дурмань, Зеленню
Загусла тиша…
Загусла тиша… Сніг на підвіконні мовчить збіліло, зимно так мовчить. Снуються вірші давні доіконні. Душа зболіла. Морозко вночі. Стаю словами.
Бо – жінка!
Вуста зіп’ють сніжинку: І холодно, і гарячЕ. Відчуй мене: я – жінка! Нуртує кров, жага тече. Я сильна, мудра, вперта,
Сніг в самотній душі
Хочу сніг у своїй душі Переплавити на ромашки. Тетяна Пишнюк Сніг колючий, холодний в самотній душі. Кволий спогад, як мрево:
Воскресну з Ярилом!
Одна довга ніч… пересніжена в Зиму… А ранком воскресну з Ярилом! Вхлюпну Себе в проліскових мелодій струну. Не сон –