А поки день благословивсь
я – буду жить!
Бо в серці ще не відданий
мій скарб любові
Оцій землі рахманній і материковій,
Оцим квіткам і зорям,
лісу, що шумить.
Оцим лугам, що сонце й дощик
хочуть пить,
Словам, що так весніють
котиком вербовим.
А поки день благословивсь
я – буду жить!
Бо в серці ще не відданий
мій скарб любові.
Як духмяніє чебрецем мій рідний Світ, –
Злітає думка чиста на священній мові!
Й радієш: можеш день собі
вдягнуть в обнови.
В стібки покласти теплу світанкову нить.
Бо поки день благословивсь
я – буду жить!
31.12.19