Людмила Ромен (Шевченко)

Розлетілись, як в небі громи…

Це нам карма обом.
       Розлетілись, як в небі громи…
Я без тебе, як час.
       Я щодень розсипаюся віршами.
Павутинки самотності рвуться…
       Безкровна я з тишею…
Це нам карма. Чи кара…
       Пізнать би: і хто тепер ми?!.
Я простила? Душа ще болить…
       Світ цілую крильми.
Проліта перший сніг,
       щось шепоче над нашою вишнею…
За «хороше» і «ні» тобі дякую.
       Вірш – крик німий…
Як без тебе яснію!
       Аж кажуть, що стала гарнішою.

23.11.12

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *