душа | Людмила Ромен

Фреска

(За Бахом) Лице дощу світилося й згасало. З яких космічних веж зірвалося воно? Лишить колиску неба і хоралу, Щоб впасти

(За Леонтовичем) Вечір в рясці зелений над ставом. Б’є церковне розкумкання жаб. О, розлийся, вістяща заграво, Листя вербне, мов лезо

(За Бетховеном) Прибився човник. Пустка. Жодних слів. Навіщо? Ви за ким його прислали? Ріка терпіння вийшла з берегів Й розмила

(За Бортнянським) Та літа мить стекла. Засохли поцілунки. Звучання струн… Острунь мене! У ніч, збіжім! Твоє ім’я – трави розгублене

(Романс) Те ім’я, що мені дала Ти, У дні, осяяні Тобою, У сні і вільне, і крилате Літа і в’ється

Відколядую тебе у вчорашнім вертепі… Пересумую, як пташка з підбитим крилом. Крапка. – Як ніч. Наметалась між Місяців-ком. Перезимую… Дзеркала