душа | Людмила Ромен

Прощання на пероні…

Уривок зі збірки-волхвеми «Білий лебідь – лебідь Чорний» 27 Ні обіймів, ні сліз, ні освідчень… Це прощання? Так дихає смерть.

О хто ж розрадить вічну материнську тугу!?. Вона така висока, сину, – кожен день зеніт. Зозуленька повік не докує тобі

Триптих За те, що сонце забули, За те, що серце забили. Олекса Стефанович 1. Осонцена душе, осяяна зернино, Засіяна Творцем

Білі клавіші саду – Яблунева рапсодія. Цій весні пишу оду я Й білим клавішам саду. Солов’ї мені в спадок –

Що над нами? Позолотна вись… М. Петренко Наді мною Сонцем позолотна вись, Наді мною Небо – море синє-синє! З парусами

ЯВ – Я ВІД СЕБЕ ВТЕКЛА текла до тебе із-за буття-небуття із неба семи-Ярим* промінням не про мину в отави