душа | Людмила Ромен

Наша історія

Яка підступна сила пробудила око зла? Незчулись, «приспані» – гроза метнулася з імли. Не долетіли рідних гнізд над сотню журавлів…

Загусла тиша… Сніг на підвіконні мовчить збіліло, зимно так мовчить. Снуються вірші давні доіконні. Душа зболіла. Морозко вночі. Стаю словами.

За вікнами день пригасає. Ввімкнули ліхтар. Йдуть сніги. А кров стугонить. Біль кремсає… Ти серцю – близький, дорогий. Як спалах

Вуста зіп’ють сніжинку: І холодно, і гарячЕ. Відчуй мене: я – жінка! Нуртує кров, жага тече. Я сильна, мудра, вперта,

Хочу сніг у своїй душі Переплавити на ромашки. Тетяна Пишнюк Сніг колючий, холодний в самотній душі. Кволий спогад, як мрево:

Слововилив Людмили Ромен Слово є Бог! – найтихіша молитва, Від першопредка ти мій оберіг Людмила Ромен Щастя – то «альфа