Це нам карма обом.
Розлетілись, як в небі громи…
Я без тебе, як час.
Я щодень розсипаюся віршами.
Павутинки самотності рвуться…
Безкровна я з тишею…
Це нам карма. Чи кара…
Пізнать би: і хто тепер ми?!.
Я простила? Душа ще болить…
Світ цілую крильми.
Проліта перший сніг,
щось шепоче над нашою вишнею…
За «хороше» і «ні» тобі дякую.
Вірш – крик німий…
Як без тебе яснію!
Аж кажуть, що стала гарнішою.
23.11.12