(За Леонтовичем)
Вечір в рясці зелений над ставом.
Б’є церковне розкумкання жаб.
О, розлийся, вістяща заграво,
Листя вербне, мов лезо ножа.
На, стругай, з мого тіла сопілок:
Буду бавить і світ, й онучат.
Яке сонце учора зустріла!?
Вже про нього не можу мовчать.
Все про нього! Не можу мовчать, –
Наче сонце, учора зустріла!
Зваблю світ. Пригорну лелечат.
Тіло – голосом ніжних сопілок.
Листя вербне вербально звучить,
В звуках тихне, зникає заграва.
Лиш в повітрі від жаб деренчить.
Вечір.
Місяць схилився над ставом.
24.07.05