Відколядую тебе...

Відколядую тебе…

Відколядую тебе у вчорашнім вертепі…
Пересумую, як пташка з підбитим крилом.
Крапка. – Як ніч.
Наметалась між Місяців-ком.
Перезимую…

Дзеркала снігів – чорним крепом.
Віхтем березовим Сонце пробудиться з сепій
Снів. І душа проросте в Світ вербовим зелом,
Мавкою кинеться в дні проліскових вертепів,
Небо весняне прозоре візьме на крило.

20.02.20

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *