О, не мовчи! Я ж яблуко даю!
А ти мені шкодуєш навіть листя?
«Бери мене, мов яблуко…», М.Данько
В твоїм саду такі медові трави!
Замріялось – тут пізнім яблуком впаду,
Засріблилась остання літа гавань.
На Спаса пахне яблунево ніч в саду!
О, не мовчи!
Моя любов-тривого!
Дощі січуть мене.
А в чім моя вина?
Що сніг розвів нас по терпких дорогах?
Дві паралелі ми.
Без радості ознак…
Твій сад…
Так запізніло квітне, знаю.
Твій сад був поруч! –
з листям золотим!
Душа і рвалась й тут же – бігла з раю,
Лиш сном блукала в тім саду чужім.
Я так далеко.
У сумному місті,
В терпких снігах зігріла яблуко тобі,
А ти – мені шкодуєш навіть листя!
О, не мовчи!
Зелені мрії не убий!
Зі збірки-волхвеми «Грім», 2006.