Людмила Ромен

«В долонях радощі і біль земні…»

Бути жінкою – важка доля. Бути жінкою-поетесою – відповідальне покликання.
І чи можливо? Як у цьому світі, сповненому несправедливостей, болю, зради і страждань, зберегти чисте романтичне серце, абсолютну віру в щастя, надію на кохання?.. Як не втомитися, не зламатися?
Вірші Людмили Ромен – гімн нездоланної світлої і вічної жіночої натури. Пісня жінки для жінок, бо кожна у цих рядках знайде своє – радісне і печальне, безнадійне і обнадійливе. Ці мелодійно римовані слова – чисті, свіжі і щирі, як повітря нашої рідної України, просякнуті коханням – до роду, до дітей, онуків, до землі, яка дала і даватиме життя.
Пані Людмила зачаровує словом несподівано, але навічно. Її поезії, такі особистісні, біографічні, і є, і не є такими. Світ поетеси – світ кожної жінки, яка кохала, мріяла, народжувала дітей, лікувала розбите зрадою серце сльозами…, але залишилась із надією в серці, із сонцем у душі і чистим променистим словом.
Поетика пані Людмили, сповнена пахощами квітів, літніми і осінніми дощами, яскравим сонцем і місячним сяйвом, – прониклива, мелодійна і, головне, життєстверджуюча.

Лариса Єпик,
кандидат історичних наук,
доцент кафедри образотворчого мистецтва,
музикознавства та культурології
СДПУ ім. А.С. Макаренка

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *