У Грозі – не гроза.
І не блискавки, ні, Перунові.
Сліпло Сонце від сліз материнських, пекучих.
В них – біль…
Впало віко над сином.
Сьогодні ховали Героя.
Тріпотів Стяг, мов крила: то жовті, а то голубі.
Відспівали. Труну проковтнула чорнюща землиця.
Всім селом провели.
І за стіл поминальний – гуртом,
І не знали: за мить вони стануть усі попелищем,
Батько й мати… усі…
і чарки відлетять зі столом…
Терористка-держава послала на смерть «Іскандери».
Один похорон став смертю днем…
Боже, п’ятдесят два!..
Ужахнувся весь Світ від новин, Інтернет і етери.
Їх подоба нелюдська лиш прагне нас всіх убивать.
Там рука з-під руїни стирчить…
Провалились всі в вирву.
В кожний двір прийшла смерть: не одна.
Часом п’ять, а чи сім…
Прилетіли ангелики, скопом забрали у Вирій.
Не гроза, а ракетний удар тризну стер у Грозі.
У Грозі – артгроза!
Де ж та Матінка Божа з покровом?..
Мирні люди, скрізь траур.
Чому допустила це зло?
Стало Сонце червоним.
Забризкалось лико все кров’ю…
І сльоза України – мов камінь, котилась селом…