Людмила Ромен

Себе стомила смутком

(Цикл)

(I) Сніг суму

Сто сонць світанком
сипоне сніг суму,
Січневих скриків-строф
стоятиме стіна.
Се самоспалення себе.
Сльозить струна.
Сто сонць світанком сипоне
сніг суму.
Солона свічка скрапує сон-струмінь.
Скрипково світиться сонм слів. –
Самотина.
Сто сонць світанком сипоне
сніг суму,
Січневих скриків-строф
стоятиме стіна.

(II) Солодкі спогади

Сьогодні спогадів солодкі соти.
Скресає слово сповіддю.
Спокути свічі.
Сонатно стужавіє сад.
Співзвуччя. Січень.
Сьогодні спогадів солодкі соти.
Сплетіння стерпле спалахів.
Свята субота.
Симфонія.
Світились сонячно, скрипічно!
Сьогодні спогадів солодкі соти.
Скресає слово сповіддю.
Спокути свічі…

(III) Стрітення

Стрітеньська
свячена свічечко-свічадо, –
Світлий спомин серця.
Стиха сокотіли…
Скалка слова скніє. Споловіла
Стрітеньська
свячена свічечка-свічадо.
Синиці́-світилки склали серенаду,
Сватали сніги сю стрічу споночілу.
Стрітеньська
свячена свічечко-свічадо, –
Світлий спомин серця.
Стиха сокотіли…

(IV) Село сміється – сумують Суми

Село сміється серед снігу сріблом.
Сумують Суми.
Серце – сто судом!..
Схрестились сни.
Січе столуння стом.
Село сміється серед снігу сріблом.
Схололі сутінки смертельно стріла
Сновидою.
Спокус сліпе стебло.
Село сміється серед снігу сріблом.
Сумують Суми.
Серце – сто судом…

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *