Людмила Ромен

О дай долюбить!!!

Схороню, запечу у молитві
цю Сльозу, мов свічу в Світ пролиту.
О, як жити?
   Як жити,
      як жити?
Неба чорне в очах полотно.

Білі крила морози скували,
і сніги у обличчя кричали,
мов кинджали,
   кинджали,
      кинджали
розтинали мене. Як болить!

Розпинали.
   Карали.
      За віщо?
Тягнуть ночі на плечах зло віще.
О, як свище,
   як свище,
      як свище
Дикий вітер за мокрим вікном.

Мій коханий, в печальнім прощанні
я благаю: ще раз і востаннє
до смеркання-
   світання-
      скресання
дай злетіти!
   О дай долюбить!!!

Зі збірки-волхвеми «Білий лебідь – лебідь Чорний» (2005).

Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *