О хто ж розрадить вічну материнську тугу!?.
Вона така висока, сину, – кожен день зеніт.
Зозуленька повік не докує тобі вже літ…
Сльоза вселенська сходить яко світ над пругом.
Печаль, скорбота… наче вольтова напруга.
Злетіла б птахою. Та в райський сад не долетіть.
О хто ж розрадить вічну материнську тугу!?.
Вона така висока, сину, – кожен день зеніт.
Лікує час… Та де там. Пам’ять держить туго.
Сто раз схолоне і сто раз воскресне знову цвіт,
А ти – лиш сном приходиш. О яка коротка мить…
Слова важкі, мов з надр душі тягну я вугіль.
О хто ж розрадить вічну материнську тугу!?.
15.05.20