калина,
член НСПУ, член «Просвіти», м. Лебедин
Гарячотіло! Гарячомовно! Бризнули вогнистим поетичним словом, хлюпнули перепеченою печаллю душі, хлюпнули сльозою молитви, хлюпнули з переполошеного любов’ю серця. Любов’ю до Правди, до Матері – Землі, до свого Роду, до нашого Бога.
Це вершина поезії: де Ліс – Дзвонар бенкетує на весіллі Черемхи й Клена. Це слово Правди із вуст Свічі Добра. Це сповідь поетеси перед іконою Весни. Всотуєш цю поезію і дзвенить в душі весняний серпантин.
Ловлю трепетні ноти думок коротеньких рядків, і ласкава думка лоскоче душу: в якому зоречовні прилинуло оце нащедроване поетесою неземне слово. А, може, сплю я? Може, сон це? Так! Так! Сонце! Сонце в слові! Саме тому те слово і щире, і величне, і сонячне!
А ще грізне та ласкаве. Бо в ньому і громи Перуна і ніжний погляд Лади. Грому живодайного: од якого прокидається Літо. А од погляду Лади – даруються злагода і життя Роду.
Не вірите? Тоді ловіть самі мелодику і образність слова: « З падіння першогрому вивогнилась Мова», «Я вихлюпну для Вас всю проліскову ласку», «Скресало Небо дзвонами душі», « Бузки обціловують зорі», « Ця музика вітру виструнчує трави», «Я йду з блискавицями на сповідь», « Та очі в очі зацвіли», « Бджолинооко у віконце зазирну тихцем», « Мов голку встромить промінець у скло віконця».
Такими перлами слів насичені всі вірші активної просвітянки з перших днів постання Товариства в області, поетеси із Сум Людмили Ромен. Ромен – древнє місто. Ромен – поетеса. Ромен – квітка. Як багато в них спільного. Енергія тисячолітнього Ромен-града. На квітці – ворожба: любить – не любить. А поезія Ромен вся із любові, і в першу чергу, до рідної мови, до України.
Стоїть над нами сонцемовна Україна,
Така рахманна, як молитва на снігу.
Або:
І знов не сонце, знов сльота
І «незалежності» каліччя.
Тож:
Сурми, сурмач!
Звільніймо душу України!
Людмила Валентинівна авторка багатьох поетичних збірок: « На вітрянім вогні» (1994), « Мовчать дерева роду» (1999), « Яблука з неба» (2005), « Білий лебідь – лебідь Чорний» (2005), « Грім» (2006), «Вірую» (2006), « Злюби» (2008).
І в усіх книжках що не сторінка то й поезія вищої проби.
Відомий письменник Сергій Плачинда про поезію Людмили Ромен аж вигукнув: « Передусім – шалений темперамент на грані божевілля! Се свідчить, що ви – геній.
Бачу тріаду: гімн Україні, гімн шаленому коханню, гімн Богам України! Голі емоції киплять. По вінця – страждань, бажань… Яка багата палітра. Про кохання – класичним ямбом, про Богів і Україну – модерновим стилем. Але метафори разючі, ємкі, свіжі…».
Особливістю поезії поетеси є екскурс у духовний світ Роду, в часи світобачення давніх українців. Саме тому у її віршах ми зустрічаємо і громи Перунові, і богиню печалі – Желю ( жаль, жалоба), і богиню Неба Коляду, і праматір всесвіту – Лелю, і богиню води – Дану, і бога вітрів – Стрибога та його синів – бога північних вітрів – Сівера, південних – Вітрила, східних – Стрига, а ще богів тихеньких і тепло-ласкавих вітрів – Легота і Ласкавця.
Цей поетичний екскурс в історію вкрай важливий для пізнання трансформації поглядів, для пізнання гармонії язичницького вірування і його поєднання з Християнством.
Крім поетичних викладів книги Людмили Ромен дають пояснення і суть язичницьких вірувань, які живуть і в наш час – гаївки, Купайло, Коляда, Спаси.
Не перебільшимо, коли скажемо, що поезію такого магнетизму можна створити лише маючи великий Божий дар і досконало вивчивши свою праісторію. А вивчивши, поетеса виклала ці знання і в поетичному слові, і в примітках до збірок. Чи не найбільше в них посилань на Велесову книгу – стародавній язичницький епос, який фіксував події та вірування українців в проміжку від VII ст. до IX ст. н.е.
Читаючи поезію Людмили Ромен спливають крамольні думки: чому у наших школах вивчали міфологію чужих народів, а про міфологію наших пращурів згадували, хіба що, побіжно.
Чому ми в школі поминули Шевченкову правду, закодовану в слові – « Наробив ти, Христе, лиха…».
Поетичний доробок Людмили Ромен насичений таїною Жіночої Душі. Вона нащедрувала нам стільки любові та любощів, що почуттями аж через краї вихлюпує. При цьому образність викладу поезії така романтично-сильна, така сакрально-філософська, що читач ще і ще раз переконується у Силі Божої Благодаті, переконується у заступництві Неба, як оберега Любові. І все це знову у поєднанні сьогодення із часами Праукраїни.
Поезія Л. Ромен доповнена чисельними поясненнями («карби») та додатками, що робить вірші не тільки одухотвореними високим словом, а й переконливими у фактажі. Тут і епіграфи з творів відомих поетів, і висловлювання великих людей про мову, націю, духовність, тут і зразки замовлянь, молитов, рядки стародавніх пісень, заклинань. І все це взяте в нову думку, у високе судження поета, а тоді ще й обрамлене Мудрим Словом Серця. Саме це і заставляє читача задуматись у справедливості буття, а часом заставляє ламати і усталені судження. Все це не що інше, як Сила Слова Поета, якою, безсумнівно, володіє Людмила Ромен. Дощі її поезії рясні і живодайні. Філософія буття в її книжках знов і знов нагадує нам і про вічну боротьбу Добра і Зла, і про всевишність Природи, і про всемогутність Бога яко Творця і Природи, і Слова, і Любові.
Поезія Людмили Ромен філософськи мудра, історично вмотивована і доказова, і розважлива. А разом з тим революційно-відверта і перемагаюча. Недаремно поетеса удостоєна високого звання – члена Української міжнародної академії оригінальних ідей.
А нещодавно до Сум прийшла ще одна приємна звістка – Людмила Ромен стала лауреатом Всеукраїнської літературної премії імені Олександра Олеся.
З чим ми її і вітаємо.
Суми. «Педагогічна трибуна», №3 березень 2010.