Це яблуко – дитя моєї Землі
і неба твого Сонця.
Яку красу почуттів вродили!
Мрії майбутніх садів,
що зачаїлися в зернинах,
готові вибухнути у Світ
розкриленим молодим гіллям,
вустами пелюсток світання…
Це яблуко відкрило нам
Закон родинного тяжіння. –
Як ми вростали! одне в одного,
соком нуртували в серцевині,
ласки самого сонця напувалися,
спліталися вітами,
до зірок підлітали,
в них колисоньки синів
колисалися…
Це яблуко – ось воно –
у моєму серці
з нашого засонценого саду…