Вродилась людським, дуже кволим насінням,
Та в рідних лугах є зело помічне.
І ось вже стежки топче день мій осінній,
Та вірю в синів, що продовжать мене!
Земля моя рідна, на світі єдина,
Ти – диво зелене з між інших планет.
Я – жінка, я – мати! І щастя – в дитині,
Я вірю в синів, що продовжать мене!
Я душу вам слова і пісні відкрила,
Із Божого дару творила дива.
А скільки ще тих, що стріляють у крила!?.
Я вірю в синів! Залишилось їх два…
Ви – недруги, мислите мілко і вузько,
З вас кожний – і заздрить, і з жовчі – кляне.
Як з кореня стрімко зростають галузки,
Так вірю в синів, що продовжать мене!
Над Пслом чи Сулою душа моя – птиця,
Завжди пильнуватиме Сонце земне,
І хмари ворожі зітне блискавиця.
Я – вірю в синів, що продовжать мене!