… ми ж не самотні:
адже я і ти – нас двоє, Місяцю.
В. Коломієць.
Я притулюся до плеча верби
цим тихим вечором,
Вже й не самотня я,
адже нас двоє – правда, Місяцю.
І хвилька зіроньку несе мені одну,
та ще, аж тисячу! –
То Шлях Чумацький перелив себе
молочним глечиком.
Я наслухаю серцем такі втішні
співи Лельчині,
Так і домрію до ранкової зорі –
провісниці…
Знов притулюся до плеча верби
я тихим вечором,
Вже й не самотня я,
адже нас двоє – правда, Місяцю.
Із циклу «Велесова ніч», третя книга «МЕЖИМІСЯЧЧЯ» 2020 року.