Гаснуть лип лампади у туманах сивих…
Дощ чаклує: ось і трунок – келих снів.
Долюби!
Схмелій від солоду вишнівок,
Розчинись!
В обійми всю мене замкни!
Не мовчи! Кипи!
Кипи!
О, се Мовчання?!
Дощ цілує білі личка хризантем.
Я не хочу снів
і днів цих проминання –
Тиховодь.
З’яріймось близькості вогнем!
…Гаснуть лип лампади.
Проступає вечір.
Плачуть Лебеді,
о людоньки,
як ми!
Шарпа вітер, мов чужі, холодні плечі.
Відлітаю в Дощ.
А серце так щемить…
Із волхвеми «Білий лебідь – лебідь Чорний» (2005)