Людмила Ромен. ВІРУЮ. ПроСТО тріолети. Поезії. – Суми: ВВП «Мрія» ТОВ, 2006. – 112 с.
Рвоне душа в гарячці блискавок на волю
…Дикоцвітінням сомн Богів заврунить Долю.
Людина розкривається через феномен часу, а час в його глибинній сутності – навзаєм, через людину.
Хочу повести мову про поетичні інвективи відомої сумської поетеси Людмили Ромен, у яких авторка проявила себе зрілим бунтівником, перейнятим долею рідної держави, її перспективами, її процвітанням:
Ви вірите в обман, в брехню? У лицемірство?
Мільйони мас повірили в нове месійство.
Вертепний карнавал і кружляв у листопаді.
Повірили. В яскраву маску лицедійства.
Вірш-докір, повний пекучого болю, щемкого страждання… Поетична маніфестація і водночас, актуалізація певного погляду на сучасне життя, як явище культурного синкретизму, в основі якого поєднання вагомих, вартісних фактів і давніх історичних елементів. У даному випадку доцільно підкреслити гротескову поліфонічність поетики авторки, що виразно підкреслює абсурдність нашого сучасного існування.
Назва концентрує основний зміст збірки. Це ключове слово – образ. Його символічна семантика розгортається за принципом художньої послідовності. Засоби поетики (міфи, фольклор, цитації) допомагають поетесі майстерно відтворити трагізм сучасної ситуації Певна калейдоскопічність у зображенні подій, велика емоційна напруга, примножена дублюванням (тріолет) експресивно забарвлених вигукових слів – одна з характерних рис поезії Людмили Ромен. Разом з тим, спроба розумового осмислення ситуації, що склалася, почуттєві елементи мови, яскраві метафори стають емоційним ядром збірки.
Не можна не спинитися на віршах, де поетеса любовно живописує природну красу своєї рідної Сумщини. Тут багатющий спектр емоцій, кольорів … і квітів!
Цвіт черемхи, мов щастя духмяне,
На осонценім лоні весни.
Найпрекрасніша мить! Не мини!
Цвіт черемхи, мов щастя духмяне.
У садках білопінні тумани,
Груші, яблуні, вишні хмільні!
Цвіт черемхи, мов щастя духмяне,
На осонценім лоні весни.
Пошук істини творчий, а отже, трагічний процес, бо непересічна поезія в сутності своїй вкорінена в трагізм.
Найвищі сподівання здерли з душ, мов шкірку з апельсина.
Господь, спаси осиротілий люд. Во ім’я ладу й миру…
Вірші Людмили Ромен не можна покласти на карб тільки короткочасних настроїв. У них можна і треба бачити індивідуальний шлях поетеси, активного патріота, що сприймає дійсність, як особисту трагедію, бунтує проти покірності й пасивності і, незважаючи на сумніви, вірить у можливість позитивних змін.
Тетяна Дігай, член НСПУ
«Кубик рубіка». Рецензії – Тернопіль: «СорокА», 2008.