Калини кущ стоїть в такім цвіту!
Той цвіт – жаги й любові голос весен.
Спивай годину щастя золоту,
Впади дощем в її гаряче плесо!
Достигла на калинові слова –
І море МОВИ через край віків нам
Хлюпоче, наче голос божества,
Прикликаний святих небес велінням!
Тремтять! Горять калинові вуста!
Та в кожній ягідці – зболіле серце.
При сонці суджено Печаллю стать.
Не все, що відцвіло, навік минеться.
Не все. Та серця голос зацвіте,
Душа моя – від Бога – многолітня!
На сік калину пальцями розтер…
З зернятка-серця вибухну у квітні!