збірка віршів | Людмила Ромен

Цей дощ наліг…

Цей дощ… Цей дощ наліг мені на плечі. Цей час дощу створив для мене ти. Пішов. – Струснувся світ, і

Диптих I. П’ю цвіт, як сніг. Вітри і день холодний. Іди, цілуй, як лід, сю Бабу кам’яну. Зболіле серце вже

Не рубай черемху – в ній цвіте кохання, Хоч зазнало щастя наше невінчання. Не гостри сокиру, гілочки всі терпнуть, Упадуть

Живу із вірою не в тих, хто замовляє грім, А хто гримить перунами і рунами любові, Зринає духом з чистих

Гроза… А душі з Богом знов не говіркі. В природі ґвалт. Землі і неба протиріччя. Жбурляє вітер хвищу прямо ув

Яка рожева ніжність квітувань півонії! Черпа натхнення днина, і душа вбира красу. Між пелюстками, як перлинки, сховано росу, І руки