Ніжну-ніжну, як подих билини,
Я хотів би вам пісню сплести
Із проміння зорі, із ниток павутини,
Яких людським очам не знайти.
Я хотів би вас тихо приспати
На руці, на листочку трави,
І вві сні вам не сни, а метеликів дати,
Щоб спочили потомлені ви,
Я загоїти хочу вам рани
Не навіки чи роки – на мить…
Бо розмиють їх знову і знов океани,
Бо ще буря і досі шумить.