Чорнобривці на снігу

Поезія, що просвітлює до чистоти

Кожна нова книга відомої сумської поетеси Людмили Ромен – подія у мистецькому житті. А ще – на ниві-полотні буття людського. Бо кожне слово, написане-виболене  цією Жінкою – пророче і важливе. Нова поетична збірка «Чорнобривці на снігу» прийшла до читача закономірним продовженням філософсько-поетичного осмислення світу: у ній віра і мовчання серед крику і грому; «музика січневих віхол», музика сонця, коли рвуться вітри-вогні і яблука з неба здаються найбажанішими подарунками Долі. А на рідному, тканому полотні – жовто-гарячими сонцями-сонечками, карими красивими очима чорнобривці.

У ній поєдналися твори ліричного і громадсько-патріотичного звучання, у яких кожен, хто читатиме збірку, відчує пульс неспокою  Жінки-поета і Доби, у якій вона творить. Перед читачем відкривається творча особистість, яка серцем і душею, «посіченою, порубаною на лози», переживає почуття любові до Світу та України, Матері-берегині роду. У її рядках – тонке, філігранне мереживо слів, які читач побачить на полотні життя, адже все, про що пише ця талановита поетеса, – передумано-пережито: і в радості, і в печалі, і з болю втрати найріднішого.

Чорнобривці!.. Ті, що насіяла мати!.. Скільки майстрів поетичного слова оспівували цю квітку, що стала символом одвічної материнської любові. Звертається до цього образу і Людмила Ромен. Як поетеса, і як мати, Волхвиня-провісниця Долі України. Та її чорнобривці особливі – «квіти, як сльози. Усіх матерів оберіг» – вони на Алеях Слави, і в дворі, та, найважливіше – зірками у високому небі, «де Сварог, рідні предки і Рідні Боги». Бо це і одвічні символи, і страшна реальність пережитого горя…

Віддала Вкраїні сина – Українця,
Мати, і стоїть, як сивая молитва.
Бій… душа зорить у небі. Боже титло…
Гладить у садочку Мати чорнобривці.
Із вірша «На алеї Слави»

Поетична душа Людмили Ромен як ластівка: після холодів, віхол і морозів зими протоптує «слідочки босими ногами», приносить на крилах весну і надію, сонячні дні і радість прийдешнього літепла, яке висушить погожим вітром усі сиві сльози, «крик роси…». Під ясним промінням – «розсипом слова й віри» – розсіється туман непроглядної сірості, яка, на жаль, так характерна дню сьогоднішньому. І коли вже «прокинулись у венах мерзлі води»  ми побачимо «калинну, рідну» Україну, «відливок вищого ґатунку й проби!».

Спокон віків родилася людина,
Як та галузка Духу – символом Верби.
У кожній нації – своя Вкраїна,
Та українець вільний –
геном лиш в тобі!
Із вірша «Все у житті – немов на довгій ниві»

По суті, усю свою творчість, поетичні й музичні надбання авторка присвячує Україні, заради якої живе і творить, яку оспівує і якій зичить світлого майбутнього. Нова збірка поезій «Чорнобривці на снігу» не виключення, адже мати, яка знову і знову сіє у святі чорноземи «слово світле й золоте», «чорнобривці – роду цвіт», «Чорнобривці чорноброві – розмах крил, в рушниках моєї Мови кров і біль!» – це вся Україна, яка пам’ятає юнаків-чорнобривців – захисників рідної землі, її волі, її незалежності. На грані емоційного зриву звучить тріолет «Голос Чураївни», коли «вибуха душа щемливими піснями»…

Сторінка за сторінкою, усі чотири розділи «А ти – як чорнобривець!», «Перша паморозь», «Волхвує-колядує білодень», «По вічному колу», – відкривають перед читачем Жінку-поетесу, Жінку-матір, Жінку-прови-дицю, Жінку-мрійницю. І усі ці іпостасі поєднані одним, характерним для Людмили Ромен, – щирістю. У її рядках немає позування і манірності, слова «проступають, зажурені з тиш», йдуть від самого серця. Вона щира, коли зізнається в любові до України, до сина, до матері, до коханого. Підсилені, окрилені любов’ю найвищого ґатунку, слова летять у великий світ перемагати зло і сірість, підтримати у зневірі, показати світлу дорогу у день завтрашній. Він буде яскравим і сонячним, адже:

Розгладжує, мов накрохмалені,
      пелюстки
Ромашка біла, –  щастям світиться.
      Краса!
Кульбабка зашарілася у жовтій хустці,
Сідає бджілка. Ранок.
      Сонечка яса!
Із вірша «Ніч відступа. Сіріє…»

Звичайно, воля до життя перемагає! Це одвічний закон життя і поетеса не тільки сама у нього свято вірить, а й щедро передає цю віру усім нам своїми життєствердними рядками.

А поки – день благословивсь!
      Я – хочу жить!
Бо в серці ще не відданий  мій скарб любові
Оцим квіткам і зорям, лісу, що шумить,
Оцій землі рахманній і материковій!
Із вірша «Мене не стане…»

Про особливості стилю Людмили Ромен, яка майстерно володіє рідним словом, знає його Код і Силу, написано багато літературних розвідок. Дослідники і літературознавці, колеги відзначають її поетичні знахідки: у тріолетах, волхвемах поетеса кодує-чаклує-чарує словами і образами. А вже краса її поетичного слова – то окрема розмова. І той, хто кохається в українській мові, це зрозуміє, вчитавшись у рядки-метафори: «У саду калина – мов капличка», «Сни – хрусткі», «відлітають дерева», «Тускно шиба скрипить», «Смички тополь замерзли у полях», «тріскається небо журавлями», «Йде калина з саду – пригорнуть мене», «На листі день опалий, І дощ – душі коралі…», «Крізь пульс до рим перетікає час», «Сяйнуло Сонце в пелюшках снігів», «Вимикаю вікно», «випурхнуть з бруньок сади»…

А ще є глибокі і неймовірно зримі образи:

Кленове листя
      переходить  в слово-вірші,
Оголюється світ
      до серцевини думки.
Розорюють гіллям
      дощі душевну тишу,
І чути: перша паморозь
      травою хрумка.

Або:

Постукала в вікно
      осіння гілочка дощу:
– Дивись: стежинка має листяні підкови,
Поцокотіла в сад…

І таких мовних перлин, яскравих коралів українського рідного слова нанизала поетеса рясно-багато, щоб подарувати цей разок сонячного намиста (чорнобривці – вони ж сонячного кольору!) читачеві. Збірка «Чорнобривці на снігу» – стане окрасою літературних надбань нашого краю, тим сКАРБом, яким дорожитимуть через десятиліття.

Вітаючи Людмилу Ромен з новою поетичною збіркою, щиро вірю, що посіяні нею добірні зерна рідного слова проростуть рясним урожаєм світла, добРА, ПРАВди, радості і чистоти – заради усіх нас і майбутнього України.

Чорнобривці цвітуть. Хай буя і мій рід!
Час прийшов.
      Усвідомим себе – українцями!

Ірина ЖИЛЕНКО,
доцент кафедри журналістики та філології Сумського державного університету

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *